На написання цього допису мене сподвиг перегляд фільму "Хмарний атлас", що нещодавно вийшов у кінопрокаті. Тож це швидше є роздумами за мотивами даної кінострічки. Я не буду описувати всі перипетії сюжету, ні геніальності колишніх братів, а тепер вже брата і сестри Вачовких, ані про одночасну глибинність і очевидність тез, викладених у бестселері - джерелі даного фільму. Для цього є вже достатньо інших рецензій і захоплених відгуків. Перш за все я хочу описати ті думки, які залишились у "сухому підсумку" після двократного перегляду "Хмарного атласу".
Що являє собою людина, що нею рухає, до чого вона прагне? Цими питаннями задається, мабуть, рано чи пізно кожний на цій планеті. Споконвічне "У чому сенс буття?". І зрештю кожен знаходить чи ні власну відповідь на нього, сам-один. Одні прагнуть до наживи, повсякчасного збагачення і розкоші, інші навпаки ратують за аскетизм і відлюдництво. Треті витрачають своє життя у намірі зробити його щоденним фестивалем веселощів і насолод, без всіляких обмежень і зобов'язань. Зрештою одна частина людства сліпо вірує у те, що є якась вища сила, що подбає про їх майбутнє і буде виправданням усіх їх вчинків, уповають повсякчас на Бога, Будду чи Каббалу. Інші ж відкидають всілякі твердження про долю, фатум, наперед відому окресленність нашого життєвого шляху, і цілком покладаються на фізично доведені факти і закони природи. Одні відомі як віруючі, інші - як технократи. Однак істина поглягає у тому, що ні одні, ні інші не є до кінця праві у свому переконанні. І ось чому.
